1.1 Глибинний вимір: філософські погляди. Якою є природа людини?
Світ в якому ми живемо і людина в ньому настільки безмежні й багатогранні, що жодна система знань — чи то філософія, чи релігія, чи навіть сучасна наука — просто не здатна вмістити їх у якісь рамки або єдиний напрям. Кожна епоха, мислитель чи наука відкривають нам лише одну грань реальності, саме ту що очевидна для їх погляду і доступна осмисленню в тому часі та культурі.
Притча про незрячих мудреців і слона:
У далекому східному місті жили шестеро мудреців. Вони були сліпими від народження, і присвятили життя пошуку істини. Вони постіно сперечалися про те як влаштований світ, але одного разу в їхнє місто вперше привели слона. Мудреці зраділи, що нарешті зможуть дізнатися, який він на вигляд, доторкнувшись до нього. Перший мудрець підійшов до слона, вхопився за його міцний, широкий бік.
— О! — вигукнув він. — Тепер я знаю! Слон дуже схожий на велику стіну!
Другий мудрець підійшов й торкнувся гострого, гладкого бивня.
— Що ти таке кажеш? — заперечив він. — Слон зовсім не схожий на стіну. Він гострий, гладкий і круглий. Слон — це небезпечний спис!
Третій мудрець підійшов з іншого боку і взяв у руки гнучкий хобот.
— Ви обидва помиляєтеся, — засміявся він. — Ця істота м'яка і звивається. Слон — це лише величезна змія!
Четвертий мудрець обійняв масивну ногу слона.
— Та ні ж, ви дивитеся не туди! — сказав він. — Слон великий, прямий і могутній. Він подібний до колони, що тримає дах.
П'ятий мудрець випадково доторкнувся до великого вуха слона, яке саме в цей момент захиталося від вітру.
— Ви всі не маєте раціі, — мовив він. — Навіть найдурніша людина зрозуміє, що слон тонкий і плаский. Він точнісінько як велике віяло!
Шостий мудрець підійшов останнім і вхопився за довгий хвіст із китицею на кінці.
— Які ж ви мудреці, якщо не бачите очевидного? — вигукнув він. — Слон — це звичайна стара мотузка!
Після цього між ними виникла суперечка. Кожен із них наполягав, що саме його правда є єдиною та вірною. Вони сперечалися годинами, і кожен вважав інших божевільними.
У цей час повз них проходив правитель міста. Він зупинився, вислухав їхній галас і спокійно сказав:
— Зупиніться. Ви всі кажете правду, але водночас ви всі помиляєтеся. Кожен із вас доторкнувся лише до однієї маленької частини. Ви всі праві і не праві одночасно.
Ця історія чудово розкриває і показує, що істина одна, і вона існує, та кожен розуміє саме так, як здатен «доторкнутися» до неї, які засоби і можливості йому доступні. Шляхи можуть бути різними, і який би шлях людина не обрала, — в решті решт, десь там існує щось більше, ніж можна осягнути. Кожен описував те, до чого мав доступ в пізнанні, і був переконаний, що саме він знає, який слон насправді. І всі вони говорили правду — слон був усім цим одночасно – і набагато більшим.
Протягом тисячоліть філософи намагалися відповісти на одне з запитань людства: ким є людина насправді? Нижче зібрані найвідоміші філософські погляди на природу людини та її внутрішній світ. Ці погляди не завжди погоджуються між собою. Іноді вони прямо суперечать один одному. Але кожен із них дозволяє побачити певний вимір людини. І щоб наблизитися до розуміння того, ким є людина, чому вона страждає і як шукає шлях до себе, варто пройти цей шлях разом із тими, хто намагався відповісти на ці питання.
Сократ — близько 470 р. до н. е. Пізнати самого себе
Сократ вважав, що найважливіше завдання людини — пізнати саму себе. Саме тому його вислів «Пізнай самого себе» став одним із найвідоміших у філософії. Він говорив, що людина часто знає багато про світ навколо, але майже нічого — про власну душу. Зовнішній успіх, багатство чи становище не роблять людину щасливою, якщо вона втратила зв'язок із собою. Справжня мудрість починається тоді, коли людина чесно дивиться на себе, свої вчинки та мотиви.
Суть: шлях до пізнання людини починається із занурення у власний внутрішній світ.
Платон — 428/427 р. до н. е. Глибинна природа людини
Платон вважав, що людина складається з тіла й безсмертної душі. Тіло належить матеріальному світу, який постійно змінюється, а душа пов'язана зі світом вічних ідей. Саме душа є глибинним виміром людської природи. Платон вважав, що люди часто зосереджені лише на зовнішньому світі й не помічають глибшої реальності. Пізнання людини тому передбачає звернення до її внутрішнього життя та духовної природи.
Суть: глибина людини пов'язана не лише з тілом і зовнішніми ролями, а з її душею та внутрішньою природою.
Аристотель — 384 р. до н. е. Стати тим, ким можеш бути
Аристотель дивився на людину як на істоту, яка має власну природу й потенціал. Він вважав, що повноцінне життя полягає не лише в роздумах про себе, а й у розвитку своїх здібностей, чеснот і характеру. Людина відкриває себе через життя, навчання, добрі вчинки й постійну працю над собою. Бути собою — означає поступово реалізувати те, що закладено в людині природою.
Суть: природа людини розкривається через розвиток її можливостей і реалізацію внутрішнього потенціалу.
Сенека — близько 4 р. до н. е. Внутрішня свобода
Сенека, один із найвідоміших представників стоїцизму, вважав, що людина не повинна робити своє щастя залежним від зовнішніх обставин. Не все в житті перебуває під нашим контролем, але ми можемо працювати над власними судженнями, рішеннями та характером.
Суть: внутрішня свобода починається тоді, коли людина знаходить опору у власному внутрішньому світі.
Епіктет — близько 50 р. н. е. Свобода починається всередині
Епіктет наголошував на розмежуванні того, що залежить від людини, і того, що від неї не залежить. Людина не може повністю керувати обставинами, іншими людьми чи подіями, але може керувати власними судженнями, виборами та реакціями.
Суть: внутрішня свобода народжується тоді, коли людина перестає віддавати зовнішньому світу владу над своїм внутрішнім станом.
Марк Аврелій — 121 р. н. е. Залишатися вірним своїй природі
Марк Аврелій продовжував стоїчну традицію внутрішньої свободи. Він наголошував на необхідності жити відповідно до розуму, чесноти та власної природи, не дозволяючи зовнішнім подіям руйнувати внутрішню рівновагу.
Суть: людина розкриває свою природу, коли вчиться жити відповідно до неї навіть серед складних зовнішніх обставин.
Плотін — 204/205 р. н. е. Повернення до своєї найглибшої природи
Плотін вважав, що природа людини набагато глибша за її думки, емоції чи тіло. Він писав, що душа походить від Єдиного — найвищого першоджерела всього існуючого. Людина часто забуває про цю внутрішню природу, занурюючись лише в зовнішній світ. Повернення до себе він бачив як шлях внутрішнього очищення, споглядання та духовного піднесення. Чим ближче людина до своєї глибинної природи, тим ближче вона до джерела буття.
Суть: пізнання людини веде до її найглибшої природи та першоджерела буття.
Григорій Сковорода — 1722 р. Внутрішня людина
Григорій Сковорода вважав, що в кожній людині є дві природи — зовнішня і внутрішня. Зовнішня пов'язана з тілом, матеріальним світом, соціальними ролями та всім тим, що бачать інші. Внутрішня — це духовна природа людини, яка не залежить від зовнішніх обставин. Саме пізнання цієї внутрішньої людини, на думку Сковороди, відкриває шлях до справжнього щастя. Знайти себе означає також знайти свою «сродну працю» — справу, яка відповідає природі людини й розкриває її дари.
Суть: пізнання внутрішньої людини допомагає розкрити власну природу та жити відповідно до неї.
Сьорен К'єркегор — 1813 р. Стати самим собою
Данський філософ Сьорен К'єркегор багато писав про внутрішній вибір людини. Він звертав увагу на те, що люди нерідко живуть так, як від них очікує суспільство, і поступово втрачають зв'язок із собою. Найбільшим відчаєм він називав не життєві труднощі, а відчай, пов'язаний із тим, що людина не хоче бути собою. Стати собою, на його думку, означає перестати ховатися за масками, чесно зустрітися із собою і жити відповідно до власної внутрішньої правди.
Суть: людина розкриває себе тоді, коли перестає жити лише відповідно до чужих очікувань.
Фрідріх Ніцше — 1844 р. Стати тим, ким ти є
Фрідріх Ніцше вважав, що людина не народжується повністю сформованою, а стає собою протягом життя. Він закликав звільнитися від нав'язаних суспільством переконань, чужих очікувань і моральних шаблонів, щоб відкрити та розвинути власну природу. Його відомий вислів «Стань тим, ким ти є» став символом пошуку внутрішньої свободи та самотворення.
Суть: людина розкриває свою природу, коли перестає жити за чужими правилами й бере участь у власному становленні.
Мартін Гайдеггер — 1889 р. Життя не «як усі»
Мартін Гайдеггер писав, що більшу частину життя людина легко піддається впливу звичного способу існування — живе так, «як прийнято», повторює думки більшості й рідко ставить собі запитання, чого хоче насправді. Він називав такий спосіб існування життям «як усі». Лише усвідомивши цінність власного життя, його обмеженість і відповідальність за свій вибір, людина починає жити більш автентично.
Суть: глибше розуміння себе починається тоді, коли людина перестає просто повторювати спосіб життя більшості й бере відповідальність за власне існування.
Жан-Поль Сартр — 1905 р. Людина створює себе
Жан-Поль Сартр дивився на людину зовсім інакше. Він вважав, що готової наперед визначеної сутності людини не існує. Людина створює себе своїми рішеннями, вчинками та вибором. Кожен день людина визначає, ким вона стає. Відмовляючись від власної свободи й перекладаючи відповідальність на інших або на обставини, вона відмовляється від можливості самостійно формувати власне життя.
Суть: людина не просто відкриває себе — вона значною мірою формує себе власними виборами.
Філософи різних епох дивилися на людину з різних боків. Кожен звертав увагу на те, що вважав найважливішим у природі людини: душу, внутрішню природу, розум, свободу, потенціал, вибір чи спосіб існування.
Але якщо поставити всім їм одинакові запитання, можна побачити дещо більше, ніж окрему думку кожного. Що філософи говорили про природу людини?
Сутність поглядів філософів на природу людини.
Сократ: шлях до пізнання людини починається із занурення у власний внутрішній світ.
Платон: глибина людини пов'язана не лише з тілом і зовнішніми ролями, а з її душею та внутрішньою природою.
Аристотель: природа людини розкривається через розвиток її можливостей і реалізацію внутрішнього потенціалу.
Сенека: внутрішня свобода починається тоді, коли людина знаходить опору у власному внутрішньому світі.
Епіктет: внутрішня свобода народжується тоді, коли людина перестає віддавати зовнішньому світу владу над своїм внутрішнім станом.
Марк Аврелій: людина розкриває свою природу, коли вчиться жити відповідно до неї навіть серед складних зовнішніх обставин.
Плотін: пізнання людини веде до її найглибшої природи та першоджерела буття.
Григорій Сковорода: пізнання внутрішньої людини допомагає розкрити власну природу та жити відповідно до неї.
Сьорен К'єркегор: людина розкриває себе тоді, коли перестає жити лише відповідно до чужих очікувань.
Фрідріх Ніцше: людина розкриває свою природу, коли перестає жити за чужими правилами й бере участь у власному становленні.
Мартін Гайдеггер: глибше розуміння себе починається тоді, коли людина перестає просто повторювати спосіб життя більшості й бере відповідальність за власне існування.
Жан-Поль Сартр: людина не просто відкриває себе — вона значною мірою формує себе власними виборами.
Що об'єднує ці погляди?
Усі ці філософи, кожен по-своєму, визнавали, що за зовнішнім проявом людини існує її внутрішній світ — глибший вимір, через який можна пізнавати її природу.
Що прослідковується, коли зібрати ці бачення в один послідовний текст?
Шлях до пізнання людини починається із занурення у власний внутрішній світ, адже її глибина пов'язана не лише з тілом і зовнішніми ролями, а з душею та глибинною природою. Ця природа розкривається через постійний розвиток прихованих можливостей і реалізацію внутрішнього потенціалу. Справжня внутрішня свобода народжується тоді, коли людина знаходить міцну опору в собі й перестає віддавати зовнішньому світу владу над своїм внутрішнім станом. Вона вчиться жити відповідно до своєї природи навіть серед складних обставин, а пізнання себе веде її до найглибших витоків і, у духовному вимірі, до першоджерела буття.
Пізнання цієї внутрішньої людини допомагає розкрити власну унікальність і почати жити у гармонії з собою. Це стає можливим тоді, коли людина перестає жити відповідно до чужих очікувань, звільняється від нав'язаних правил і бере участь у власному становленні. Глибше розуміння себе приходить разом із відмовою просто повторювати спосіб життя більшості та готовністю взяти відповідальність за власне існування. Зрештою, людина не просто відкриває готову істину про себе. Вона здатна значною мірою формувати та створювати себе кожним своїм свідомим вибором.
Я навмисно не хочу робити жодних висновків. Залишаю ці думки відкритими, щоб кожен читач міг почути себе і знайти в них те, що відгукується саме йому.
Далі виникає наступне запитання: якщо людина має свою природу та внутрішній світ, то від чого вона страждає? Як це бачать філософи різних часів? Про це — у наступній частині.
Концепція та структура серіі - Lera Berg.
Матеріали зібрані та систематизовані на основі філософських джерел. Для глибшого ознайомлення з поглядами кожного мислителя рекомендую звертатися до першоджерел та спеціальної літератури.
Попередня стаття:
Продовжити подорож:
Інші серіі та статті: